Фольклор

Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.

Був собі чоловік та жінка, і була у них пара волів, а у їх сусіди — віз. Ото як прийде неділя або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й їде чи до церкви, чи у гості, а на другу неділю — другий, та так і поділялись.

Набридло зайцеві погане його життя, чоловік кривдить, орел хапає, і навіть сова дере.

Пес украв був одного разу чималий кусень смачного м'яса і утікав з ним чимскоріш.

Сидить дядько на пеньку і їсть хліб.

Жив собі дід та баба. Посилає баба діда на заробітки. Спекла йому коржик. Дід поклав за пазуху та й пішов.

Як жив собі дід та баба, і розвели вони семеро овець.

Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.

Голодний вовк шукав собі здобичі. Забрів у село, куди не поткнеться — скрізь ворота зачинені і собаки дуже злі. Вовк з досади підійшов до крайньої хати, став біля вікна і слухає.

 Жили колись давно чоловік і жінка. І народився у них перший син, якому батьки дали ім'я Вечірник (бо саме ввечері родила його мати). Минув рік, і однієї опівночі порадувала жінка чоловіка другим сином — Полуночником. А потім, через рік, народився й третій син — Світанок.

Дуже давно в далекому краю жив бідний чоловік. Мав він стільки синів, що не міг їх порахувати. Правда, в той час люди більше, як до десяти, не знали лічити.

 Жив один бідний чоловік.  Було у нього дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своєму селі соромився хрестити, бо не мав, що покласти на стіл кумові.