ЯК МУЗИКА ЗМУДРУВАВ ЗВІРІВ (казка)

    Був один музика. Жінка його вмерла, а він дуже журився за жінкою і пішов з того смутку в ліс. Взяв торбу, а в торбу скрипку, хліба трохи і ходив по лісі щось два дні. Третього дня сумно йому стало та й каже: «От заграю собі пісеньку, дамся по лісі чути, може би собі якого друга надибав». І музика як завів на цілий ліс, а вовк вилазить з-за дуба. Виліз та й каже:

— Чоловіче, навчи мене грати.

— Навчу, але будеш мене слухати?

— Буду тебе вірно слухати так, як свого учителя.

— Ну, якщо ж так, ходім разом.
    Ідуть і побачили розколеного дуба. І каже:

— Аж тут навчишся, небоже, грати.

     Вовк дуже втішився, що зараз буде уміти грати. І музика зробив клин¹, забив каменем у дуб і каже:

— Пхай ти лапища в цю шпарку та нехай би тобі трохи понатягало пальці.

     Вовк собі думає:

— Добре він мені каже. Трохи розплеще лапу — і буду грати.

     І запхав дві лапи. Музика як ударив клин каменем, клин вискочив, і як вчепився вовка за лапи... Як почне вовк ревти, скакати. А музика засміявся і пішов далі, і каже:

— Скачи здоров. Будеш уміти грати і танцювати.
    Іде музика, і знов сумно йому стало на самоті, не бачив жодного чоловіка ніде і вийняв скрипку з торбини. Як завів — на цілий ліс було чути. А з-під ліщини лізе лисиця та й каже до нього:

— Ото, голубчику, як ти гарно граєш! Якби мене хоч трішки навчив. 

— Навчу тебе, але маєш слухати те, що я тобі буду казати.

— Так, тебе буду слухати зазвичай, як учителя. 

     І вийняв він шпагат² з кишені, пригнув, котра жилава, груба ліщина, і прив'язав її за лапу до ліщини. Каже: «Я тобі трохи стисну пальці та будуть довші». І зв'язав, ліщину пустив, і лисиця повисла. Музика зареготався і пішов далі.
    І знов іде лісом. Роздумав собі про свій дім, сумно йому стало, і каже: «Ану, заграю я собі». І заграв, завів на цілий ліс. Виходить з корча³ зайчик і каже:

— Ото заграв, що відколи живу, не чув, аби хто так грав, як ти. — Це сказав і каже — Якби мене навчив хоч на третину так грати, як ти.

      А він каже:

— Навчу, лиш слухай мене.

— Буду добре слухати, як син тата свого.

     І він вийняв з кишені довгий мотузок, прив'язав його за шию у корчі до деревинки і каже:

— Перебігай дванадцять раз довкола корча та й тоді навчишся грати.

     І зайчик так бідний заплутався, що не міг відплутатися. А музика зареготався голосно і пішов додому.
    Пішов до хати, а вовк відгриз клин і біжить, хоче його покарати за те, що його здурив. Біжить, надибує⁴ повішену лисицю на ліщині. Лисиця проситься: «Розплутай мене, братчику, бо гину». Він її спустив з ліщини, уже біжать обоє покарати того музику. Прибігають, надибають зайчика; також бідолаха заплутався і каже:

— Їй, панове, розплутайте мене, бо як ще трохи побуду, то задушуся.

     Відплутали його, ідуть уже троє і прийшли аж до його хати.

     Уже смерклося, була темна ніч. Поприходили під хату, а музика уже спав. І почали йому колядували:
      «Ой вийди, вийди, музико, з хати,
       Будеш нас ще мудрувати⁵».
     Музика пробудився зі сну, слухає — звірі кричать під хатою, а скрипка скочила з полиці і почала сама грати дуже жалібним голосом. Відтоді  щоночі приходили і не давали йому спати за ту кару. І так мудракові⁶ треба.
     Та й вже.

1. Клин — тут: загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення. 

2. Шпагат — тут: товста нитка, шворка.

3. Корч — кущ. 

4. Надибати — зустріти на дорозі.  

5. Мудрувати — тут: хитрувати. 

6. Мудрак — тут: хитрун.