OneGDZ » Позакласне читання » Фольклор » ЯК СЕЛЯНИН ДОЇВ "ЦАПІВ" (казка)

ЯК СЕЛЯНИН ДОЇВ "ЦАПІВ" (казка)

04.04.2023

    Весняного дня король вивів своїх вельмож на поле, щоб бачили, як селяни сіють кукурудзу і садять картоплю. Коли панство досить находилося й хотіло відпочити, зустріли орача, котрий спинив воли й, сидячи на плузі, потягував люльку.
    Король здалека впізнав цього чоловіка, бо той колись служив у його ... армії, був мудрий і кмітливий.
— Дай боже доброго здоров'я! — привітався король.
— І вам! — підняв капелюха селянин.
— Гей, брате! Чи далеко ще далеко? — кидає витівку король.
— Та... Це буде далі, як моєму волові за рогами,— відповідає сміючись орач.
— Но, ще досить добре... А за скільки робиш?
— За три золоті.
— І всі сам проживаєш?
— Ой, ні! Я проживаю тільки один золотий, другий зичу, а третім борг сплачую.
— Дуже добре ділиш! — похвалив король чоловіка.
    Пани, які слухали цю розмову короля з простим селянином, лиш витріщили очі, бо нічого не могли второпати.
— А скільки тепер із тридцяти двох? — продовжує король.
— Гей, тут біда, пресвітлий царю, бо тридцять два вже лише дванадцять!
— Гм, та це вже і справді біда! Но, але цапів ще зумів би подоїти, ні?
— Та цапів би ще і подоїв, якби тільки були... Але біда, що вже не маю дійних,— засміявся селянин.
     Король теж засміявся, бо вони добре зрозуміли один одного.
— Та будь здоровий, чоловіче, але пам'ятай, оцю нашу бесіду нікому не розтлумачуй, доки не зустрінешся з моїм світлим лицем,— сказав на прощання король орачеві.
     Відійшли вельможі недалеко в ліс, де собі полягали на зелену траву, в холодок. І король спитав сміючись:
— Но, панове, котрий зрозумів мою бесіду з селянином? Хто з вас її розтлумачить, тому даю високий чин. Тут півгодини будемо відпочивати, і кожний нехай подумає.
     І король задрімав.
      А пани? Гей! Їм кожному хотілося мати високий чин. Думали, думали, а потім один устав потихеньку й поза корчі, гадаючи, що ніхто не бачить, пішов на поле до старого.
      Але те саме зробили один пан за другим. Коло селянина всі зустрілися й вирішили, що мусять розтлумачити його бесіду з королем, хоч би за це дорого вони заплатили.
      І почали:
— Чоловіче добрий, що значить — «Чи далеко ще далеко?»
     Орач поклав капелюх на землю.
— Платіть по золотому, то вам поясню...

     Кинули пани кожний по золотому, і чоловік сказав,
— Король мене запитав: чи далеко ще далеко? Він хотів сказати, чи ще далеко бачу? Коли я служив у чорній армії, мене звали «Далеко», бо я мав дуже добрі очі. Я йому відповів, ще далі, як волові за рогами, тобто ще досить бачу.
— А що значить — «За скільки ти робиш?»
— Платіть.
     Мусили пани кинути в капелюха ще по золотому.
— Оті три золоті, за котрі я роблю, складають одне ціле, лиш на троє поділене. З одної частини я сам живу, другу позичаю, тобто дітей годую, щоби вони мене на старі дні годували, а третю частину за борг віддаю, тобто утримую на неї своїх старих батьків, які мене вигодували.
— Це ж не так тяжко розуміти,— шепочуть між собою пани,— а ми не здогадалися. — А що значить — «Тридцять два тепер лише дванадцять»?
— Платіть по золотому!
    Мусили пани вишкребти з кишень останні гроші й кинути в капелюх.
— А це так треба розуміти! Король запитав, скільки в мене ще лишилося зубів, бо кожний знає, що в людини є тридцять два зуби, а я йому відповів, що маю вже лише дванадцять.
— Але ж і це не важко вгадати! — сердяться пани. — А що означає — «Коли були б цапи, то ти б їх зумів подоїти? »
— Це вам поясню без грошей,— засміявся селянин.— Цапів я так дою, як тепер вас. Усе ваше золото видоїв у капелюх.
    Пани засоромилися і сердито говорять:
— Но, тепер ми розповімо королеві, що ти нам усе розтлумачив, хоч обіцяв мовчати, поки не зустрінеш його світле лице. Тепер тебе король покарає!
— Хіба я не зустрівся з царським світлим лицем? Та ж я не раз зустрічався з ним: на кожному золотому є царське лице! Король наказав мені доти не говорити нашої таємниці, доки не буде заплачена світлим золотом.
    Похнюпилися «подоєні цапи», помацалися там, де їх не свербіло, і... по одному, ховаючись за корчі, повернулися до короля. А той, коли всі були на місці, нараз ніби прокинувся від сну і, сміючись, каже:
— Приснилося мені, що той простий селянин, з котрим я мав бесіду, всіх великих цапів подоїв...
    Посхиляли вельможні пани голови, але жоден не проговорив ні слова, як би у рот води понабирали.

     

Додати коментар
Коментарі (0)
Копірайт © 2018 – 2023 Дайте Хліба Inc. Всі права захищені.