ДУРЕНЬ ТА ЧАРІВНА СОПІЛКА (казка)

    Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу¹ держить.
    От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, почали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, побрали ложки та тільки що стали їсти та все студять, бо дуже гарячий був, а Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип'ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхоплювалися та й ну тікати у ліс, забули й товар, котрий накрали в крамарів.
    Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
    Брати позлазили, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грати. А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювати: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватали та трималися, щоб не танцювати, та ні, не втримаються.
    Уморився Іван, ліг відпочивати. Трохи відпочивши, встав і пішов у місто. Люди саме несли на базар продавати хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхоплювалися та давай і собі танцювати: хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішло усе місто перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто, що було живе, пустилося танцювати.
    Утомився Іван, граючи, і пішов у слободу² найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.
— Добре,— каже Іван.
— А що ти візьмеш у рік?
— Та я не дорого візьму: п'ять карбованців.
— Як так, то й так,— каже піп.
    Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокіс, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже воли чисто потомилися. Прижене Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смичуть гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спати. На другий день погнав знову  волів пасти. Пас, пас, а потім також заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де він їх у чорта пасе, що вони такі худі та голодні?
    От він вирішив самому піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у тернику³. Сидить і вигляда, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигать⁴, як почав, та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.
    Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той грає собі і не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний⁵, він тоді й годі грать. Піп вискочив та й дав драла додому.
    Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкати⁶. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур'янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувать собаками. Прибіг піп додому увесь в реп'яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже робітникам:
— Біжіть вигоніть з двору скаженого чоловіка.
    Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники упізнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
    Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.
    А сам узяв та й прив'язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухать, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигать. А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибать кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
    Іван перестав грати, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спати. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженемо завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.
    Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.
     Піп поскріб потилицю, бачить, що треба-таки платити, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові.
     Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.

1. Ступа — пристрій для подрібнення речовин.

2. Слобода — тут: селище.

3. Терник — терновий кущ. 

4. Плигати — стрибати.

5. Оглашенний — тут: божевільний.

6. Тюкати — тут: говорити "тю".