ДІДОВЕ ГОСПОДАРСТВО (казка)

     Жив собі дід та баба. Посилає баба діда на заробітки. Спекла йому коржик. Дід поклав за пазуху та й пішов.
     Іде та й іде він собі, коли лежить жолудь та й пита діда.
— Де ти йдеш?
— На заробітки.
— Візьми й мене.
— Та йди.
     Та й укинув його у пазуху. Пішов і пішов. Назустріч рак та й питає діда.
— Де ти йдеш?
— На заробітки.
— Візьми й мене.
— Та як же я тебе візьму, як ти щипаєшся?
— Та я буду сам повзти.
     Ішов, ішов, назустріч йому жаба та й пита його.
— Діду, діду, де ти йдеш?
— На заробітки.
— Візьми й мене.
— Ходім.
    Пішли. Ідуть та й ідуть, назустріч їм качка. Ну й пішли. Йдуть та й ідуть, лежить довбня. Тоді ідуть, дід несе довбню. Ідуть та й ідуть, коли лежить личко¹ та й питається.
— Діду, діду, де ти йдеш?
— На заробітки.
— Візьми й мене.
— Ходім.
    От вони ідуть та й ідуть, попереду дід іде і довбню несе і жолудь у пазусі, а за ним повзе рак, і жаба повзе, і качка йде, і личко повзе.
     Ідуть та й ідуть, от у лісі земляночка. Увійшли у ту земляночку. Качку дід посадив у сінях на балку, а жолудя кинув у піч, а рака і жабу у круглу посудину поклав, а довбню і личко серед хати, а сам поліз на піч.
     Заходить ведмідь у земляночку, затопив у печі, підсунув посудину і сів. У печі горить, як розпікся жолудь, та як лопнув, та ведмедя в лоб, а ведмідь як схопився, та по хаті, та заплутався в личко та й упав. А дід як схопився з печі та за ту довбню, та ведмедя убив, а качечка: «Так! Так! Так!». 

        А дід із ведмедя шкуру зняв та бабі шубу пошив та приніс на гостинець.

1. Личко — пестливе до лико — внутрішня частина кори дерева, луб.