ВОВК ТА ВОВЧИЦЯ (казка)

     Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.
— Погано тобі, вовче, живеться, — каже вовчиця. 
— Чому? — дивиться на неї вовк.
— Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся.
— Гм, — пробурчав вовк, — але ти також від людей ховаєшся...
— Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить.
— Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк. — Тебе бачать люди так само, як і мене.
— Вір, не вір, я правду кажу, — відповідає вовчиця. 
     Покрутив головою вовк та й каже: 
— Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачимо: помітять тебе люди чи ні? 
— Добре, — каже вовчиця, — подивимось!
    Пішов вовк у кущі, а вовчиця вийшла у поле. Побачили її орачі і почали гукати: «Вовк, вовк!..».
    Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво, вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»
    Догнала його вовчиця, запитує: 
— Ну що, чия правда?
    Віддихався вовк та й каже: 
— Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якби не перевірив, ніколи б не повірив.