Легенди

Жили собі чоловік і жінка, які мали сина та дочку. Дочка була дуже вродливою. Ось одного разу Сонце вкрало собі її за жінку.

Колись дуже давно Бог вирішив роздати голоси пташкам. Найкращий голос дістався соловейкові, бо він прилетів до Бога найпершим. Потім прилетіла вивільга, за нею шпак, щиглик та синичка із жайворонком.... 

легенда про рослину безсмертник...

     От які богатирі були — земля не держала! У нього, у того запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправить одного туди, а другого сюди, то й у двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней із возом проскочила б...

    Як тільки Господь наш, Творець, поселив на Землі людей, вони відразу почали просити в Бога для себе зручні та вигідні місця проживання...

Було це в те врем’я, коли землю ніхто не ділив, не міряв, а людей ніхто не рахував. Земля була пряма та рівна, куди не глянь — красота неоціненна від обрію до обрію. Річки, як стрічки сині на зеленій плахті лежать, а квіток, як на вишиванці...

Називалася наша річка Липа. Бо там, де випливає, поміж берегів завжди росли і ростуть старі липи...

Собака завжди женеться за котом тому, що колись собаки написали листа в Рим до папи римського...

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Зеленіла вона шовковими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу рибу....

Було це дуже давно, у часи, про які вже втратилася згадка. Коло виходу з-поміж гір на широку рівнину Дунайської долини швидкоплинної річки Латориці, оселився зі своїм військом чужоземний князь...

Колись давним-давно правив поліським краєм скупий і загребущий князь. Пообкладав свої села такими податками, що люди жили в дуже великій бідності...

Наділила Любаву доля хистом великим, вміла дівчина лікувати людей. Скаже слово і затягуються страшні рани, і сліпі стають зрячими, і порубані,..