БОГАТИРІ

     От які богатирі були — земля не держала! У нього, у того запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправить одного туди, а другого сюди, то й у двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней із возом проскочила б.

     Запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити. З води могли сухими виходити. Коли треба, уміли на людей і сон насилати, і туман напускати. Уміли і в річки переливатися.

     Вони мали в себе такі люстерка, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно у світі робиться. Оце як іти куди в похід, то він, хто там у них був за старшого, — чи ватажок який, чи сам кошовий, — візьме в руки люстерко, подивиться в нього та й каже:

— Туди не йдім, бо там ляхи йдуть, і туди не йдім, бо там турки або татари заходять, а сюди йдім, бо тут аж нічогісінько нема. То й пройдемо.

    А це все від того, що вони знаючим народом були. На своїй землі їх ніхто не міг узяти. Так вони, як куди їхати, то зараз землі під устілку накладуть, у шапки понасипають та й їдуть.

План

1. Богатирі запорожці.

2. Уміння козаків.

3. Дивовижні люстерка.

4. Знаючий народ.