Був час на землі, коли між квітами почалася незгода. Залишилися Лілея, Тюльпан, Нарцис, Троянда. Ці квіти подумали, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
— Навіщо засмічувати землю отим Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм? Ні виду, ні запаху. Вся земля має цвісти тільки нами, — вирішили вони.
Образились інші квіти, звернулися до Бога. Зібрав він усі квіти на раду, де кожна з них доводила свою правоту. І лише одна якась квіточка не обзивалася жодним словом.
— А ти чого мовчиш? — звернувся до неї Бог.
— Гірко мені слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, отже, має бути на ній місце усім нам. Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже мало ми милуємо людей своєю красою. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовж нам віку, щоб ми могли служити іншим цілий рік.
Бог спитав:
— А як звати тебе, мудра квіточко?
— Нема в мене імені, Господи.
— У неї ще й імені нема, а пхається до Бога з порадами! — закричали пишні квіти.
— Буде тобі ім'я, — сказав Бог. — Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.
Відтоді став Безсмертник тією квіткою, що дарує нам красу і здоров'я цілий рік.
План
1. Незгода між квітами.
2. На раді у Бога.
3. Щоб служити людям.
4. Бути тобі Безсмертником.
5. Квітка краси і здоров’я.