ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ

   Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Зеленіла вона шовковими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу рибу.

     Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Мав Силун безліч усякої худоби і птиці. Жив він у палаці: з білого мармуру, з ви­сокими шпилями¹, які сягали аж до самих хмар. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помеш­канні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень відпочивав у срібно­му кріслі.

     На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди від зорі до зорі трудилися, багатство примножували Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а в дерев'яних зрубах і землянках. Вони не сміли покидати маєток Силуна, щоб знайти іншу роботу, а мусили працювати на нього довіку.

     Служив тут один хлопець, якого звали Карпо. Довго слу­жив. Як і всі, косив траву, орав, сіяв пшеницю та жито, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабких. Любили його всі слуги за чесність, працьови­тість, справедливість.

     Тяжко було Карпові дивитись, як Силун усе забирає, а на­род голодує. Коли виповнилося йому двадцять літ, вирішив до рідного краю повернутися. Був упевнений, що за добру працю пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками. Тож звернувся він до Силуна:

— Світлий пане, служив я вам довго й чесно, та маю до­дому повертатися. Платню за службу хочу попросити.

     Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на таке. Але Карпо не відступав:

— Прошу заплатити за мою роботу.

— Нікуди не підеш! — розлютився пан. — Лише я можу казати, коли і куди мої слуги повинні ходити!

— Я піду, пане, — наполягав Карпо. — Лише прошу ме­ні заплатити.

     Це вже була нечувана зухвалість², якої пан простити не міг.

— Туди, під землю підеш! — розлютився він, приступаю­чи до парубка. Та хлопець не відступив ані на крок.

— За мою роботу, пане, доведеться платити, — ще раз повторив, ніби й не чув панської погрози.

     Це ще гірше розізлило Силуна. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив об землю. Ударив так, що аж яма зробилася. Але слузі нічого не сталося, звівся на ноги і відчув у собі непереможну силу. То, мабуть, землиця йому подарувала за те, що чесно працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об зем­лю, ще раз і ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері. Даремно він намагався вибратися на поверхню: земля зімкнулася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до своєї сили. Ударив ногою об земну кору — вона вигнулася, та не відкрилася, ударив другою — вигнулася ще більше. Спробував головою пробивати, плечима витиснути — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі прерівній виникли гори. І чим дужче бив Силун-велетень, тим вищі гори здіймалися навколо. А найдужче бив там, де Гуцульщина, і там з'явилися найвищі гори.

    Уранці, коли прокинулись слуги і побачили, що сталося, дуже здивувалися. Навколо — гори! А там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося у прірву. Стали ради­тися люди: як далі жити. Вирішили в цьому краї залишитися.   А гори на честь Карпа назвали Карпати.

1. Шпиль — загострена жердина, стержень на будівлі.

2. Зухвалість — неповага, нахабство.

Карпа́ти — гірська система на сході Центральної Європи.

Простягається на півтори тисячі кілометрів по території таких держав: Україна, Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія, Сербія, Австрія.

Назву «Карпати» вперше навів у своїх творах Геродот ще у V ст. до н. е.

Найвища гора Українських Карпат — Говерла, її висота сягає 2061 м, а назва перекладається з угорської як «сніжна гора», пов'язана з тим, що сніг на її вершині лежить до середини літа, а іноді й довше.