ЗОЗУЛИНІ ЧЕРЕВИЧКИ

   Колись давним-давно правив поліським краєм скупий і загребущий¹ князь. Пообкладав свої села такими податками, що люди жили в дуже великій бідності.

    Одного разу якесь село не прислало князеві данини². Розлютився грізний правитель і вирішив жорстоко покарати неслухів. З великим загоном посіпак³ сам вирушив на розправу. Жителі села затужили, що нікому не буде пощади⁴. Старі діди думали-гадали, що робити, як зарадити лихові, та нічого не могли придумати.

    І тоді прийшла донька бідної вдовиці та й каже:

— Я спробую врятувати село.

    Похитали діди сивими головами:

— Що ти зможеш, дівчино, коли тут уся громада безсила?

    Але відговорювати не стали, бо хто топиться, той і за соломинку вхопиться.

    Дівчина попросила, щоб пошили їй нову сукню, бо та, що на ній, вже зовсім зносилася. Цілу ніч жінки шили сукню з усього найкращого, що знайшлося в селі. А вранці донька вдовиці одягла її — і всі побачили, що перед ними справжня красуня. І вийшла вона назустріч карателям⁵.

— Князю, — мовила, — не з лихого серця не сплатили ми тобі податків, а гірка доля спіткала нас. На полях неврожай видався, і якщо данину віддамо тобі, то самі голодною смертю помремо. Пожалій людей наших, князю.

    А князь мовчав. Ні, не жаль йому було людей, а врода дівчини заворожила його.

— Добре, не буду я село твоє плюндрувати⁶. Але ти станеш моєю дружиною, — мовив князь.

    Князь був старий і бридкий. Але дівчина знала, що в селі і старе, і мале чекають її рішення.

— Згодна, — знітивши⁷ серце, мовила дівчина.

    А князь пожвавішав.

— Тоді вертай до села, сповісти про мою милість та подумай, який подарунок принести тобі на весілля. Даю своє князівське слово, що справлю усяку твою забаганку, хоч би скільки золота довелося заплатити.

    Пішла дівчина. Розказала про все, а сама плаче, захлинаючись сльозами.

    Тоді підступився до неї найстаріший дід та й каже:

— Не плач, ти нас усіх врятувала, а тепер ми тобі допоможемо. Ось тобі насіння. Передай його князеві і скажи: «Я хочу, щоб ти сплів мені весільного вінка із квітів, що із цього насіння виростуть». А там сама побачиш, що буде.

    Передала дівчина те насіння князеві і сказала, що їй дід велів. Князь навіть зрадів, що не треба тратити ні грошей, ні золота. А що весілля відкладається, то дарма, можна почекати. Дівчина все одно нікуди не дінеться.

    Посіяв князь те насіння і став чекати. Ось сходи з’явилися, стебельце в рослин вигнало, листочки виметнулись, а квіток все нема. Рік немає цвіту.

    Зрозумів князь, що його обдурили. Та слова княжого не забереш, бо при всіх давав. Зачаїв⁸ на всіх чорну злобу і поклав собі, що всім віддячить, як дочекається цвіту.

    Сімнадцять довгих літ чекав князь. А на вісімнадцятому літі ті рослини раптом зацвіли в один день досі небаченим цвітом. Кинулися слуги доповідати князеві, а він вже мертвий лежить. Так і не дочекався своєї мрії. Відтоді-то кажуть, що ці квіти називають мрією… А всі стверджують, що зозулині черевички зацвітають на вісімнадцятий рік.

1. Загребущий — який прагне багато привласнити; дуже жадібний.

2. Данина — тут: форма оподаткування в давнину.

3. Посіпака — прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, переважно ганебних.

4. Пощада — вияв милосердя.

5. Карателі — тут: учасник карального загону.

6. Плюндрувати — руйнувати, спустошувати.

7. Знітитися — збентежитися, ніяковіти.

8. Зачаїти — тут: тримати.

Зозулині черевички справжні — одна з найкрасивіших орхідей України.

Рослина заввишки 25–30 см.  Листочки широкі, овальної форми з гострими кінчиками ростуть парами. У травні-червні рослина зацвітає дрібними жовтими квітами, які своєю формою нагадують м’який світло-жовтий черевичок із бордовими стрічками.

Уперше рослина зацвітає через багато років:

• перші три роки паросток розвивається з насіння під землею;

• на 3–4-й рік виростає перший зелений листочок;

• зацвітає орхідея на 15–17-му році життя, тоді на ній уперше з’являється одна, зрідка дві квітки.

Зозулині черевички занесені у Червону книгу України.