Фольклор

Був собі вовк та такий-то уже старий, що ніде вже нічого не впійма і не задере. «Піду,— каже,— ляжу на шляху, може, хто заб'є».  Ото ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк.

Казка мовиться про двох братів. Старшого звали Василем, а молодшого — Михайлом. Старший брат дуже був заможний, жив у великих достатках. Молодший — навпаки. У молодшого брата і дітей ціла купа була і бідність велика.

Одного разу поклала собі ворона на дереві гніздо і нанесла яєць. А у тому дереві, у корінні, мала і гадина (гадюка) гніздо.

Раз зустрів вовк жебрака й каже:  

— Я тебе з'їм!

Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Йшов він, ішов, аж гульк — чапля стоїть.

Жив-був вовк. Старий він став і слабий. А їсти ж треба!.. Пішов він їжу шукати. Блукав собі, блукав та й стрів лисичку.

     Було то давно. Обгризав вовк кістки, і одна застрягла у нього в горлі. Вовк страшенно мучився, страдав і напевно вмер би, якби йому на поміч не прийшов бузьок.

     Сидить лисиця і їсть рибу. 
     Назустріч їй ведмідь: 
— Здоров, кума! Де ти рибки наловила?

    Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не піймав. От, та й пішов він до Бога просити їжу. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.

Дикі бджоли мали гніздо в дуплавому дереві. Довідавшись про нього ведмідь, думаючи про свою силу, приходить до них і каже: «Ви дрібні і слабі створіння! Дайте мені ваш мед, бо інакше дерево виверну, мед з'їм, а вас видушу!».

    Був де не був один великий багач. Та прийшло до нього щастя, з якого не мав хосна.
    Одного вечора ліг багач спати. Та довго не міг заснути, бо все думав, що живеться йому тяжче, аніж цареві.