ВОРОНА І ГАДИНА (казка)

     Одного разу поклала собі ворона на дереві гніздо і нанесла яєць. А у тому дереві, у корінні, мала і гадина гніздо.

     Але ворона висиділа молодняк і ходила шукати молодим поживу. Далеко літала і збирала, що могла, аби погодувати діти.

      Приходить вона одного дня до гнізда, дивиться — бракує одного вороняти. Що би це було? Но дуже їй жаль було за дитинча, але що мала робити?

       Другого дня забракло знов одного вороняти.

       І так за тиждень не стало і одної дитини. Дуже лементувала ворона, що якийсь злодій так виїв її діти, що вона не бачила, але не могла на то нічого порадити. Но мусила вона наново нестися і сидіти.
      Висиділа вона знов молодняк, пішла їм шукати поживи. Приходить — знов бракує... 

       І так раз по раз пропадало по вороняті, що лишилося лише одне. Але як мало пропасти останнє, то ворона зловила злодія. Сіла вона собі на друге дерево і дивиться, хто буде іти до гнізда, та й побачила, що та гадюка, що мала гніздо у корінні, вилізла на дерево і з'їла її дитину.

    Думала ворона і гадала, а важко було того злодія вигнати. Але бачив то Лис і зараз їй порадив: «Тут,— каже,— зараз прийде князівська дочка купатися до ріки, і як буде з себе одежу знімати, то буде мати на шиї золотий ланцюжок. Ти якби той ланцюжок взяла у дзьоб і занесла до тої нори гадючиної, то буде добре».

      І так ворона зробила. Але слуги уздріли, що ворона ухопила ланцюжок, і назирці, назирці та й дивляться. А ворона спустилася до гадючиної  нори і там упустила ланцюжок, а сама відлетіла на друге дерево і дивиться з вершка, що то з того буде. Слуги надійшли до того дерева, до коріння і дивляться у нору, а там ланцюжок блищить. Але що важко було його дістати, то мусили копати і добули при тій нагоді і гадину та й її убили.
    Так-то ворона позбулася свого тяжкого ворога і уже собі дальше мешкала у своїм гнізді спокійно.