ВЕДМЕЖА ЛАПА (казка)

     Сидить лисиця і їсть рибу. 
     Назустріч їй ведмідь: 
— Здоров, кума! Де ти рибки наловила? 
— Он там на річці; піди й собі налови.
     Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює: «Ловись, рибка, маленька й велика». 
     А лисиця своє: «Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст». 
     А ведмідь говорить: 
— Що ти, кумо, там говориш? 
— Я говорю: ловись, рибка, маленька й велика.
    Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне — ніяк не витягне. І говорить: «От багато риби начіплялось на хвіст».
    А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів: «Ідіть на річку ведмедя бити». 
    Баби прибігли з лопатами і вилами, сокирами і почали бити ведмедя. Били, били і лапу одбили.
    Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль, йде в село до баби і приговорює:
 — Іду, бреду на сосновім костилі,
     На дубовій палці.
    Йде й приговорює:
 — Усе село спить,
     Уся вода спить,
     А одна баба не спить,
     На моїй шкурі сидить,
     Моє м'ясо варить,
     Мою шерсть пряде.
     Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою: «Отвори, бабо, оддай мою лапу!»
     Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч. Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.
    Ведмідь без оглядки побіг у ліс; а баба стала жить-поживать і добра наживать.