Більшість іменників можна вживати як в однині, так і в множині. Також є іменники, що мають форму тільки однини або тільки множини. Збірні іменники мають форму лише однини.

Незмінювані іменники — зазвичай іменники іншомовного походження, які в усіх відмінках мають однакову форму. Їхній рід визначають за певними правилами.

Іменники-фемінітиви — іменники на позначення осіб жіночої статі. Їх утворюємо від іменників чоловічої статі: співак – співачка, продавець – продавчиня, поет – поетеса, танцівник – танцівниця.

Рід — не змінювана, а постійна граматична ознака іменника. Більшість іменників належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Іменники спільного роду належать до двох родів.

Загальні назви стосуються багатьох однакових предметів, а власні – одного предмета з-поміж однотипних: острів Хортиця, річка Дніпро. Власні назви пишемо з великої букви.  

Іменники-істоти відповідають на питання хто? Іменники-неістоти відповідають на питання що?

Конкретні іменники можна сприйняти органами чуття, абстрактні іменники – не можна відчути, побачити, почути, торкнутися.   

Іменник – це самостійна частина мови, що називає предмет і відповідає на питання хто? що? Граматичні ознаки іменника: належить до певного роду, змінюється за числами і відмінками.

Морфологія — це розділ науки про мову, що вивчає слова як частини мови. В українській мові є 6 самостійних частин мови, 3 службові частини мови, вигук. 

Правопис складних і складноскорочених слів.

В українській мові є приголосні звуки, які чергуються. При словотворенні також може відбуватися чергування приголосних звуків.

Словотворення — творення нових слів від тих, що вже є в мові.