Позакласне читання

Одного разу, ще в давні часи, жив собі багатий — пристрасний коняр. Як тільки почув про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своєї стайні. Єдина його мрія — мати таких коней, яких ще ні в кого нема. Тож і вештався цілими днями по ярмарках, аби не проґавити доброї нагоди.

Захворів морський цар, і лікар-риба сказала йому, що тільки печінка зайця може врятувати його від смерті. Тоді послали кита зловити зайця. Кит поплив, але коло берега зловили його рибалки. Послали сома, але сома теж зловили.

Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пухнасті, звинні. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолудь і все те складала у своїй хатинці, в дуплі дерева. А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки її роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь бір.

Був собі вовк та такий-то уже старий, що ніде вже нічого не впійма і не задере. «Піду,— каже,— ляжу на шляху, може, хто заб'є».  Ото ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк.

Казка мовиться про двох братів. Старшого звали Василем, а молодшого — Михайлом. Старший брат дуже був заможний, жив у великих достатках. Молодший — навпаки. У молодшого брата і дітей ціла купа була і бідність велика.

Одного разу поклала собі ворона на дереві гніздо і нанесла яєць. А у тому дереві, у корінні, мала і гадина (гадюка) гніздо.

Раз зустрів вовк жебрака й каже:  

— Я тебе з'їм!

Ішов голодний вовк. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Йшов він, ішов, аж гульк — чапля стоїть.

Жив-був вовк. Старий він став і слабий. А їсти ж треба!.. Пішов він їжу шукати. Блукав собі, блукав та й стрів лисичку.

     Було то давно. Обгризав вовк кістки, і одна застрягла у нього в горлі. Вовк страшенно мучився, страдав і напевно вмер би, якби йому на поміч не прийшов бузьок.

     Сидить лисиця і їсть рибу. 
     Назустріч їй ведмідь: 
— Здоров, кума! Де ти рибки наловила?