ЛЕГЕНДА ПРО ВОЛОШКИ

    Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність:

—  Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках.

— Це не так. Ми дуже вдячні тобі, — заперечило Колосся. — Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов.

— Гаразд, — відповіло Небо, — якщо ви не можете піднятися до мене, тоді я зійду до вас.

    І ось Небо наказало Землі виростити серед колосків чудесні сині квіточки, шматочки його самого. Відтоді стебла хлібних злаків з кожним повівом вітру нахиляються до посланців синього неба — волошок, ластяться до них і нашіптують їм ніжні слова любові.

Волошки, або васильки, символізують ніжність і тонку душевну красу, праведність, скромність і привітність. 
Рослини вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Волошка у вінку — символ доброти серця, людяності, вони синіють на вишиванках. Пучком волошок кроплять наречених на весіллі.