Було то давно. Обгризав вовк кістки, і одна застрягла у нього в горлі. Вовк страшенно мучився, страдав і напевно вмер би, якби йому на поміч не прийшов бузьок.

     Сидить лисиця і їсть рибу. 
     Назустріч їй ведмідь: 
— Здоров, кума! Де ти рибки наловила?

    Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не піймав. От, та й пішов він до Бога просити їжу. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.

Дикі бджоли мали гніздо в дуплавому дереві. Довідавшись про нього ведмідь, думаючи про свою силу, приходить до них і каже: «Ви дрібні і слабі створіння! Дайте мені ваш мед, бо інакше дерево виверну, мед з'їм, а вас видушу!».

    Був де не був один великий багач. Та прийшло до нього щастя, з якого не мав хосна.
    Одного вечора ліг багач спати. Та довго не міг заснути, бо все думав, що живеться йому тяжче, аніж цареві.

    Іде баба жебруща селом; іде та й дивиться, аж на призьбі перед хатою сидить молодиця та й плаче.

    Був собі чабанець, та такий, що як він ще ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. От раз і випав йому з неба камінь, не який там і камінь, у вісім пудів.

   Жили собі дід та баба. Жили бідно. Мали корівку, а кормити її було нічим. Та й на пашу ні дід, ні баба не в змозі були водити, бо були дуже старі.
   Привів дід корову на ярмарок. Ходять навколо корови купці, заглядають їй в зуби. Бачать — корівка хоч і невелика, та здорова. Сторгувалися з дідом, і дід корову продав.

    Жили собі двоє бідних людей — чоловік та жінка. У них був один син. Незабаром син виріс, і настав час, коли йому вже треба було женитися. Мати зібралася й пішла до ворожки, аби та сказала, котру дівчину її син візьме за жінку. «Не маємо ні багатства, ні радощів у житті. Ось тільки син — єдина втіха, то добре було б, якби ще й невістку мали хорошу»,— думала собі жінка.