ВОРОНА І ЇЇ ДІТИ (казка)

    Ворона підгодувала троє молодих воронят, що ще не могли самі літати, та й гадає собі: «Ану, я їх випробую, котре з них найсправедливіше». Каже вона до них так:
— Діти, ми на цім дереві не втримаємося, бо завтра це дерево хоче господар зрубати; сьогодні його призначив до зрубу, тому я вас мушу  попереносити на друге місце, он там за ту широку ріку.
    Діти кажуть:
— Нехай буде.
    Ворона бере в лапи найстарше вороня і несе. Серед води питає:
— Синку, чи будеш ти так мене годувати на старі літа, як я тебе? Чи будеш мене,— каже,— так годувати і переносити, де треба, як я тебе переношу?
     А воронятко каже:
— Ой, чому ні! Буду, мамко!
    А ворона пустила його до ріки і вернулася по друге та й так само пустила його до ріки, бо і то так обіцяло, як перше, а вона знає, що то мудрація. Вертається та ворона за третім і питається і його так, як тих двох, що вже потопилися. Але це третє каже:
— Ненько, я не можу вам це обіцяти, бо і я буду мати тоді такі самі діти, як ви, і мушу їх так годувати, як ви нас годуєте, то їх залишити не зможу і вам цього не обіцяю.
    Тоді ворона сказала.
— То ж ти — вірна моя дитина, ти правду сказала, то я тебе перенесу і догодую. А тих двох я потопила, бо були брехливі, бо обіцяли, що будуть мене так на старість годувати, як я вас годую.

1. Мудрація — тут: хитрість.