Українська мова

Запозичені з інших мов слова називаємо іншомовними. Написання и в іншомовних словах називаємо правилом дев'ятки. Пам’ятаємо опорну фразу «Де ти з’їси цю чашу жиру». 

Означення найчастіше виражені прикметниками, їх використову­ють в описах. Що більше означень-прикметників ви знатимете, то легше вам буде висловлювати думки, описуючи людей.

Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предме­та й відповідає на питання який? чий? котрий?

Обставина — це другорядний член речення, що вказує на спосіб дії, місце, час, причину, мету й відповідає на питання як? яким чином? де? куди? звідки? коли? доки? з якої причини? з якою метою? 

Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого ця дія відбувається, і відповідає на питання непрямих відмінків.

Кожне речення має граматичну основу, що складається з головних членів — підмета й присудка. Присудок — головний член речення, який повідомляє, що робить під­мет, що з ним відбувається, хто він такий, який він є. 

Кожне речення має граматичну основу, що складається з головних членів — підмета й присудка. Підмет — головний член речення, що означає предмет, про який ідеться в реченні, і відповідає на питання хто? що? 

У тексті-міркуванні (роздумі) висловлюють міркування про причини дій, учинків, ознак чи явищ. До роздуму можна поставити загальне питання чому? 

Подвоєні букви позначають на письмі подовжені звуки (у звуковому записі подовжену вимову передають двокрапкою [:]). 

Апостроф позначає роздільну вимову твердих приголосних із такими звукосполученнями: [йа], [йу], [йе], [йі] (на письмі — букви я, ю, є, ї). 

Правило правильного написання слів зі сполученням букв йо, ьо. 

М'який знак може бути як у середині складу (трьох, ла/рьок), так і в кінці (мідь, паль/чик).