До іменників ІV відміни відносимо іменники середнього роду на закінчення –а (–я) зі суфіксом –ат– (–ят–), –ен–: кошеня, кошенятко, ягня, ягнятко, хлоп'я, плем’я (бо племені). Іменники ІV відміни не ділимо на групи.
До іменників І відміни відносимо іменники жіночого роду на нульове закінчення і мати: кров, лють, лінь, мати. Іменники ІІІ відміни не ділимо на групи.
До іменників ІІ відміни відносимо іменники чоловічого роду на закінчення –о та нульове, іменники середнього роду на закінчення –о, -е, -я: тато, Денис, вікно, поле, узбіччя. Іменники ІІ відміни ділимо на три групи.
До іменників І відміни відносимо іменники чоловічого і жіночого роду на закінчення –а, -я: Микита, рілля, сила, гривня. Іменники І відміни ділимо на три групи.
За відмінюванням іменники української мови можна розподілити на чотири типи відмінювання так, що у відмінкових формах іменники мають однакові закінчення в межах своєї відміни.
Іменники змінюємо за відмінками для того, щоб узгодити їх з іншими словами в реченні. Усього є сім відмінків.
Більшість іменників можна вживати як в однині, так і в множині. Також є іменники, що мають форму тільки однини або тільки множини. Збірні іменники мають форму лише однини.
Незмінювані іменники — зазвичай іменники іншомовного походження, які в усіх відмінках мають однакову форму. Їхній рід визначають за певними правилами.
Іменники-фемінітиви — іменники на позначення осіб жіночої статі. Їх утворюємо від іменників чоловічої статі: співак – співачка, продавець – продавчиня, поет – поетеса, танцівник – танцівниця.
Рід — не змінювана, а постійна граматична ознака іменника. Більшість іменників належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Іменники спільного роду належать до двох родів.
Загальні назви стосуються багатьох однакових предметів, а власні – одного предмета з-поміж однотипних: острів Хортиця, річка Дніпро. Власні назви пишемо з великої букви.
Іменники-істоти відповідають на питання хто? Іменники-неістоти відповідають на питання що?