1. Це оповідання.
2. Усе їй. Усі біля неї бігають. А вона — плакса-вакса. На всю хату галасує, спати не дає.
3. І в цю мить у душі Одарочки ніби розтанула якась гостра колюча крижинка. «Вона мене любить... любить мене», — радісно подумала Одарочка, і щось ніжне й тепле виповнило їй груди.
4. Збігали дні. Катруся щоденно поволеньки підростала, вилюднювала і зробилась пухкенька, як булочка. Волосся на голівці в неї посвітлішало. Погляд зробився більш осмисленим. Вона випростовувала свої ручки і весь час метляла ними, ніби ловила в повітрі метеликів.
Якось вранці Одарочка нахилилась над сестричкою, щоб знов сказати якусь прикрість. Катруся їй широко усміхнулася.
5. Пташечко, квіточко, ротику, Одарочко, сестричко.
6. Знак оклику ставимо після звертання, що стоїть у кінці речення.
7. [м а н’ у н’ а], [ з й а в и л а с’ а], [о л’ і в ц’ і], [в о л о с’: а]
8. Мені вдалося б змінити ставлення до когось на краще, коли до мене поставилися б щиро і лагідно. На добро потрібно відповідати добром. Розумна людина не боїться змінювати свою думку про когось. Це не вияв слабкості, а результат роботи над собою.