МИКОЛА СИНГАЇВСЬКИЙ

БУДЯК ХВАЛИВСЯ ТАК

Хвалився будячок:

—    До неба виростаю,

я вищим від тополь

і від людини стану.

А вітер налетів 

і до землі зігнув, 

бо той будяк пустий 

і гонористий був.

Я всім хвалькам скажу:

— Бундючитись не треба!

Колись будяк хваливсь, 

що виросте до неба.

ВЕСЕЛКА НА СНІГУ

А сонце на морозі 

проміння роздає, 

і снігом кольоровим 

повсюди виграє.

А дітвора сміється, 

і чути — ох та ах:

— Та це ж веселка грає 

узимку на снігах.

Не сніг — барвисте диво, 

чи веселкова гра. 

Вигукує до неї 

щаслива дітвора.

І жаль, хто не побачив, 

що квітне, як жива,— 

привітна, дивоцвітна 

веселка снігова.

ВЕСНЯНІ ДЗВОНИ

Дзвенить на вулицях сріблінь,   

неначе дзвоники: тінь-тінь.   

Спинись, прислухайся на мить,—   

на річці крига аж дзвенить.   

Бурульки краплями дзвенять   

і, мов проміння, мерехтять.   

І дзвінко десь виводить птах, 

і дзвонить вітер у гілках.

Весна-красна до нас іде 

і за собою дзвін веде.

А березень спиняється

і з усіма вітається.

Біжать до нього діти

і просять ще дзвонити.

ГРЕЧАНА КАША

Гречка виросла малою, 

а жита стоять стіною.

І тому, либонь, вона — 

не весела, а сумна.

Я піду — її розважу:

— Ти рости в своїй красі, 

бо твою гречану кашу 

ще хвалитимуть усі.

ДОБРА ЗЕРНИНА

Колосе пшеничний, 

ти наш хліб одвічний.

З доброї зернини 

ми тебе ростили.

Від землі щоднини 

набиравсь ти сили.

Набирався соків, 

сонцем наливався. 

Повний та високий — 

народивсь і вдався.

Колосе багатий, 

з доброї зернини.

Це від тебе, брате, 

хліб для Батьківщини.

ЖАРТУВАВ КОМАРИК

Ви мовчіть, а я послухаю,

бо десь муха, наче кашляє.

Ви бігом, а я поволеньки,

бо так можем розминутися.

Кажуть, диво в нашім решеті, 

та йому ніяк не вилізти.

Жартував комарик з колесом, 

та застряв у спицях крилами.

Чи високо, а чи глибоко, 

а я лежу та й не слухаю.

КАЛИНЧИНЕ ВІКОНЦЕ

У мене є віконце, 

калина під вікном. 

Вона, як рідна мати,

колише мене сном.

А вранці, як і сонце, 

проснуся знову я. 

Всміхається матуся,— 

у цвіті вся земля.

І я, мов та калина, 

люблю тепло і цвіт. 

Калинчине віконце 

вдивляється у світ.

КОНИК-ГРОМИК

Наш коник, наче громик,— 

невтомний трудівник, 

до татка і до мене 

він ще маленьким звик.

Він п'є джерельну воду,

 на лузі п'є росу.

А я йому смачної 

травиці принесу.

ЛАСТІВОЧА ВЕСНА

Ластівко, ластівко,

день починай,—

рано встає до роботи

наш край,

Ми твої друзі —

дорослі й малі.

в мирі нам жити

на рідній землі.

ЛІЧИЛОЧКА

Два півники

на току,

дві гусочки

у садку,

дві качечки

на воді,

дві курочки

в лободі.

Дві синички —

дві сестрички

у зеленому гаю,

там і ніжний

соловейко

водить пісеньку

свою.

Скільки всіх?

МАРІЧКА І ЗВИЧКА

У Марічки гарна звичка —

любить все робить Марічка:

полежати, потім сісти,

потім булку з медом з'їсти.

Потім трішечки поспати

та на гулі вийти з хати...

Роботяща в нас Марічка,

тільки дивна в неї звичка.

МИ З СЕСТРОЮ

Як були маленькі ми, 

то чекали вдвох зими.

Скоро ж і зима прийшла, 

та сестричка ще мала.

Тільки я ще більшим став, 

і мерщій гайнув на став.

Зупинився на льоду, 

хоч і слизько — не впаду.

МИ ХЛІБОМ ЩАСЛИВІ

Серпень жнивує, 

на поле скликає.

Всі його знають 

у нашому краї.

З ним подружились 

луки і ниви,

а ми з ним трудились — 

і хлібом щасливі.

МОРОЗ І СОНЦЕ

Хоч мороз, а сонце сяє, 

небо чисте й голубе.

Каже сонечко морозу:

— Розморожу я тебе.

А мороз на те сміється, 

сніг іскриться навкруги:

— Хай собі говорить сонце,— 

не розмерзнуться сніги.

НА МОРІ, НА ВОЗІ

Водою та бродом, 

та все перевозом — 

я їхав по морю 

драбинчастим возом.

Вперед подивився, 

назад оглянувся, 

а вже — серед моря, 

коли — і незчувся.

Сухий весь по вуха, 

а риба — в кишені, 

а віз — під водою, 

а раки — у жмені.

НАША ЛИСКА

В жолоб сіна я корові покладу, 

а відро візьму — по воду піду.

До криниці сніг дорогу замів, 

я дійшов, води набрати зумів.

Лиска їсть пахуче сіно, воду п'є -

молоко смачне, солодке дає.

А коли вона буває сумна, 

то за мною вже скучає вона.

І тому я поспішаю завжди,— 

принести їй знову сіна й води.

В неї губи, як травичка, м'які, 

в неї очі — та розумні ж такі.

Розуміє Лиска слово моє 

і себе завжди погладить дає.

НЕСЕ ВЕСЕЛКА ВОДУ

Несе веселка воду — 

від річки до городу, 

від озера — до саду 

на молоду розсаду.

Несе лугам і нивам, 

і житнім переливам.

До саду-огороду 

несе веселка воду, 

вологу — всім жадану — 

на грядку капустяну.

На моркву, на квасолю, 

на кріп, на бараболю, 

на мак, на полуниці — 

то все для нас гостинці. 

На гарбузи, на дині 

та на барвінки сині, 

на огірки, редиску

та на кущі любистку.

На соняхи розквітлі, 

що мов сончата літні.

На ягоди порічки, 

на виноградні стрічки.

Бо треба ж напоїти 

і овочі, і квіти.

Несе веселка воду, — 

віщує нам погоду, 

і день квітує з нею 

над рідною землею, 

над нашим отчим краєм, 

де сонце ми стрічаєм.

Несе веселка воду, 

свою умивши вроду, 

несе — не розливає, 

всіх працювать навчає. 

НЕ ТУМАНИ СТЕЛЯТЬСЯ

Що то в полі за туман? 

Побілів до краю лан.

А за лугом, за ставком 

він розлився молоком.

Запитаю у матусі, 

побіжу та подивлюся.

А вона всміхається, 

каже: — Ой, мала, 

не туман то стелиться,— 

гречка зацвіла.

ОБІД ДЛЯ СНІГУРА

Насипала зима снігу 

на дороги, на лани.

Ходить снігур без обіду,—

ще змарніє до весни.

Я зерна йому виношу, 

сиплю в кошик під вікном. 

Він радіє і порошу 

вмить розвихрює крилом.

Чом тепер йому журиться, 

що скриплять морозом дні... 

На плече сідає птиця,— 

щиро дякує мені.

ОДУД І ПЕРЕПІЛКА

Каже одуд: «Ой ду-ду, 

перепілку я знайду». 

Перепілка, хоч мала, 

в житі схованку знайшла. 

Тільки й чути: «піть-піть-піть, 

ви за мною не ходіть.

Бо я пташка непомітна 

і моя домівка житня.

Хоч ти, одуде, співець, 

тільки трішки хвастунець. 

Щоб мене шукати, 

треба жито жати».

Чуєш знову: «піть-піди». 

Повела, та не туди.

В житі — наче в лісі,

Це ж луна від пісні.

ОСІННІ ДАРУНКИ

Наталочка-школярочка 

вже ростом немала.

Вона цієї осені 

у перший клас пішла.

В дарунок першокласниці 

щасливий день приніс 

і яблука-антонівки, 

і мідний цвіт беріз. 

Навкруг сади пишалися 

у зелені, в красі. 

Школярка дарувала 

свої гостинці всім.

Вона ішла веселою 

по росяній землі.

І з нею привіталися 

курлики-журавлі.

До неї посміхалися 

дорослі й школярі.

Вона ж про них читала 

в своєму букварі.

Про їхню дружбу щиру, 

про школу, рідний дім 

школярочка напише 

у зошиті своїм.

ПІСНЯ ДЛЯ МАТЕРІ

Знову чисте сонце 

наді мною.

Віє синій березень 

весною.

Знов зі святом неньку

я вітаю,

щастя їй і радості 

бажаю.

Мамо люба, мамо 

наша рідна.

Вже до нас прийшла 

весна погідна.

Я найкращі квіти

приготую,

бо матусі завжди їх 

дарую.

Буду квіти рясно 

висівати.

Буду пісню матері 

співати.

Мамо рідна, мамо

наша мила, 

це ж веснянка 

нас бере на крила.

РОМАШКОВЕ СОНЦЕ

Біла ромашко, як ти цвітеш! 

Крапельку сонця в собі несеш.

З травня до осені всюди білієш,

краплею сонця ти землю грієш.

З медом від тебе летить бджола.

Дівчинка в коси тебе заплела.

А ти — на луках, а ти — на полях —

цвітеш на городах у наших краях.

Дарунок неба, дарунок землі —

цвітеш у людей на святковім столі.

Цвітуть і не гаснуть ромашкові квіти,

бо сонце люблять дорослі і діти.

СИНИЧКА-СЕСТРИЧКА

Пташка синичка —

моя сестричка.

Летить до вікна,

мабуть, хоче зерна.

Прилітає сюди, —

може, хоче води.

Може, крихітки хліба

принести до обіду.

Добре знає синичка:

Є зерно і водичка.

Є і хліб на обід,

наїдайся як слід.

СКОРОМОВКА

Коржі — з медом, коржі — з маком, 

а смаженя — з пастернаком, 

а галушки — з лютим перцем, 

а в нас гості — з добрим серцем.

А ми гостям за спасибі 

дамо хрону, дамо риби.

А за раки — нема дяки, 

нехай родять хліб і маки.

А маківка — до мачини, 

перченятко — до перчини, 

щоб усе буяло в зрості...

А ми з вами — знову в гості.

СНІГОВІ ІСКРИ

Сіє-віє в полі сніг,

до села шука доріг.

У високій кучугурі

холод злякано заліг.

Невгамовна дітвора 

холод вигнала з двора. 

Навіть стужа утікає, 

як почнеться їхня гра.

Вийшли діти за село,— 

скільки снігу намело!

На санчата дружно сіли 

ох, і весело було.

То зима зібрала всіх, 

не стихав довкола сміх. 

І від радощів дитячих 

іскрами світився сніг.

СНІГОНАВТИ

Жартуючи, три братики 

Виходили на лід:

— Санчата в нас — крилатики, 

Гордість снігонавтики, 

Реактивний хід!

От ми зараз — буде видко! — 

На космічній першій швидко... 

З тим санчата — тільки блись! — 

По-ко-тили вниз.

Мчали швидко, мов ракета, 

Та, як скочили з горбка, — 

Три брати у три замети 

Полетіли сторчака!

Перший встав: — Аварія... 

У снігу чи в хмарі я? — 

Другий мовив: — Диво з див —

Астероїд нас підбив!

— Ні, — ледь-ледь із кучугури 

Витяг ногу третій брат: — 

Підвела апаратура,

Схибив тормоз-автомат!..

СОНЯШНИК

Впиваючи тепло густе 

й живлющі соки, 

отак наш соняшник росте, 

мов день, високий.

Стоїть голівкою на схід, 

росою вмитий.

А вже за гуркотом підвід 

минає літо.

На грядці нашій народивсь — 

у ріднім краї,

він тягнеться у синю вись — 

і так зростає.

До всіх вітається здаля, 

дрімає в тиші.

То рідна матінка-земля 

його колише.

Він змалку, наче ти і я, 

про сонце мріє.

Його зерняткова сім'я 

для нас дозріє.

ТРАВКА-ВЕСНЯНКА

Травко-муравко, 

стелись на галявку, 

на стежку до броду, 

на стежку до хати, 

де ходить по воду 

Іванкова мати.

Травко-ласкавко, 

стелись аж до ганку.

— Ми будем з тобою,— 

матуся сказала.— 

Покропим водою, 

щоб ти не зів'яла.

Травко-веснянко, 

стелись на полянку, 

на згір'я шовкові, 

на луки під гаєм, 

на землю в обнові, 

де ми виростаєм.