ЦВЯХИ (єврейська притча)

   В одному селі жив юнак на ім’я Елай. Хлопець був працьовитим, одначе мав погану вдачу: через дрібницю міг легко втратити спокій, посваритися, наговорити неприємних слів або накричати.
   Одного ранку старий батько й каже синові:
— Гнів — поганий товариш. Уникай же його.
— Ви про що, тату?! — несподівано почав підвищувати голос юнак. — У мене завжди все під контролем! Ніколи не гніваюся!
— Це тому, що не слідкуєш за собою, — спокійно зауважив старий. — Візьми цей мішок із цвяхами. Щойно з кимось посваришся, вимовиш лихе слово чи про щось погане подумаєш — одразу ж забивай у дерев’яний паркан цвях. Тоді й побачимо.
— Гаразд, тату, — засміявся хлопець. — Ось тільки навряд чи матиму причину зазирати в мішок.
    Першого ж дня Елай забив у паркан понад два десятки цвяхів. Це водночас здивувало й засмутило юнака: виявляється, надто часто втрачав спокій.
    Як не стежив за собою наступного дня, проте знову витягнув із мішка чимало залізних стержнів. Відтоді, перш ніж щось сказати, хлопець подумки лічив до десяти. Керувати спалахами гніву стало легше, тож і кількість забитих цвяхів зменшилася. 
    Але одного дня Елаю залізні стержні не знадобилися.
    Неймовірно щасливий, він прибіг до батька:
— Відтепер цвяхи в паркан не забиватиму!
— Це дуже добре, синку. Виймай їх щоразу, як удасться зберігати терпіння.
     Юнак так і вчинив. І з часом приводів для гніву просто не знаходилося.
— Я витягнув цвяхи! — повідомив батькові Елай.
    Старий чоловік підвів сина до паркана й мовив:
— За цей час ти змінився й багато чого навчився. Поглянь, скільки дірок залишилося в паркані. Вони тут назавжди. Ось так і в стосунках із людьми: коли з кимось посваришся, неприємні слова залишать у душі такі ж рани, як дірки від цвяхів у паркані. Пам’ятай про це і будеш щасливим.