САНДАЛІЇ-СКОРОХОДИ (японська народна казка)

     Давно це було.
     Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
     «Нема ради, доведеться дітей позбутися», — вирішила вона й повела їх у ліс.
— Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і повернуся, — сказала вона й пішла з лісу.
    Настав уже вечір, а мати не поверталася.
— Я хочу додому! — заплакав старший брат.
— І я хочу додому! — крізь сльози сказав середульший.
    Тільки найменший не зронив і сльози.
— Плач не поможе! — мовив він. — Краще подумаймо, де б нам переночувати.
    Він видряпався на дерево, дивиться — вдалині щось світиться.
— Он там чиясь оселя! — вигукнув хлопець. Він зліз із дерева, взяв старшого і середульшого за руки й повів темною дорогою.
    Невдовзі хлопці побачили хатину, а в ній біля вогнища — бабусю.
— Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший брат.
    Бабуся злякано стрепенулася.
— Що ви! Тут живе чудовисько... Воно скоро повернеться, швидше тікайте!
    Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
— Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат. 
— Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! — тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув тупіт.
— Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!
    Стара заховала дітей під підлогою, а ляду прикрила циновкою. За хвилину в хижку зайшло чудовисько.
— Людським духом пахне! — сказало воно, потягши носом повітря. — Бабо, що за люди в нашій хаті?
    І чудовисько занишпорило по кутках. Розгублена бабуся відповіла:
— Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але злякались тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.
    Чудовисько аж підскочило — так зраділо.
— Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і з'їм!
    Чудовисько взулось у сандалії-скороходи й вибігло з хати.
     Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.
     «Невже я випередило їх? Почекаю, може, незабаром підійдуть», — вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.
     Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:
— Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.
     Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
     Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
     Хлопці зупинилися.
     Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько.
— Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середульший брати.
— Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього, — порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
     Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.
     «Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти», — подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
    Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...»- і знову захропло.
    Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба...»
    Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
— Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середульшого йому на спину, сам виліз на самий верх і звелів: — Сандалії-скороходи, несіть!
   І сталося диво — троє хлопців полетіли, мов куля.
   Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.
— Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів.

    Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скоро-ходами? Довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.
    Бабуся, стурбована долею братів, запитала: 
— Ну що, впіймав дітей?
— Та де тамі Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи, — скрушно відповіло чудовисько.
     Бабусі відлягло від серця.
     Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
     Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»
     Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.
     Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.