ТРИ БАЖАННЯ (побутова казка)

    Були собі дід та баба, та такі бідні, що й годі. Ні з'їсти, ні пити — завжди голодні й холодні, працювати вже не могли, бо старі дуже були. Сиділи та сумували, та у віконце позирали, що їм людська ласка принесе. Бо люди на селі були різні: добрі й не дуже, а то й зовсім злі, бо у всіх доля була своя. Хто в ярмі, той плакав, а хто пан, то радів.

    Та ось одного разу напросилася якась подорожня жінка до них ночувати. Вони її впустили, чим змогли, нагодували, добрим словом привітали, спати поклали. А вранці вона їм подякувала за хліб-сіль, а тоді й каже, що виконає три їх бажання.

     Сіли старі за столом та й думають, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя кращим стало. І поки баба думала-гадала, дід, дуже голодний був, сказав:

— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

    Дивляться, аж ось із-за комина величеньке кільце ковбаси спускається, та таке рум'яне, запашне. Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне дідове бажання. У неї вже на язиці вертілося інше: щоб молодість повернулася, щоб багатими стати, а тут. Не могла бабина душа таке стерпіти.

— А бодай же тобі, йолопе, та ковбаса та й до носа приросла! — залементувала баба, запалившись праведним гнівом на дідову необачність.

     І ковбаса враз приросла до дідового носа, ніби там і була. Обоє, це побачивши, заніміли. Сидять та й плачуть, не знають, що ж робити.

— Ще тільки одне бажання маємо, — каже дід крізь сльози, — будемо вже разом загадувати.

— Ну так хай же та ковбаса та від носа відпаде! — сказали, але продовжити не вспіли, бо ковбасу як язиком злизало. А вони, хоч ніколи до цього не сварилися, почали лаятись та докоряти одне одному.

    А люди з того часу, чуючи вічну сварку з їхньої хати, обходять її десятою дорогою, бо кому ж охота зі сваркою жити.