ЧОМУ ГУСИ МИЮТЬСЯ У ВОДІ, КОТИ – НА ПЕЧІ, А КУРИ ПОРПАЮТЬСЯ В ПОРОСІ (казка про тварин)

    Жив раз давним-давно чоловік, який мав кота, гусей та курочку. Як настало літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Зустріли курочку.

— Куди йдете, гуси? — питає курочка.

— Шукаємо воду, — відповідають гуси.

— І я піду з вами, — каже курочка.

    Дуже їй спекотно, що аж рот роззявила...

— Гаразд, пішли з нами.

    Пішли вони разом. Зустріли кота.

— Куди йдете? — питає кіт.

— Шукаємо воду.

— І я з вами піду, добре?

— Добре.

    Тільки-но побачили вони озеро, гуси знялися на крила й полетіли до води. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж ґелґочуть.

     Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли би залізти у воду, та бояться...

    Та ось побачили у воді таких, як вони, кота й курочку. «Коли вони не бояться, то чого би нам боятися?». І поскакали у воду. Але відразу почали тонути. Ледве-ледве вибралися на берег.

    Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:

— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.

    А курочка собі:

— І я не полізу більше у воду. Ліпше попорпаюся в поросі.

    Зібралися та й пішли додому. Курочка скочила в купу пороху, замахала крилами.

— О, це моя купіль! У сто разів ліпша, як вода!

    А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.

— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.

    І від того часу гуси купаються у воді, ко­ти — на печі, а кури порпаються в поросі.

     А хто не вірить, нехай перевірить!