ЗАЙЧИКОВА ХАТКА (казка про тварин)

   Жили собі лисиця та заєць. У зайчика була хатка луб'яна, а в лисички — крижана. От прийшла весна. Лисиччина хат­ка розтанула, а зайчикова стоїть, як і стояла. От лисичка і каже до зайчика:

— Пусти мене, зайчику, у свою хатку переночувати. Пожалів зайчик та й пустив її. А вона взяла та й вигнала зайчика. Іде бідолашний, плаче, що аж дороги за сльозами не бачить. А назустріч йому собаки:

— Чого це ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, коли мене лисичка з хатки вигнала?

— Не плач, ми тобі поможемо.

    Пішли вони до хатки. Собаки як загавкають:

— Гав-гав-гав! Ану, лисице, іди геть із зайчикової хатки!

    А лисиця їм із печі:

— Як вискочу, як вистрибну, полетить ваша шерсть!

    Собаки злякалися і втекли. Заплакав зайчик іще дужче.

    Аж тут іде ведмідь.

— Чого це ти плачеш? — питає у зайчика.

— А як же мені не плакати, коли мене лисиця із хатки вигнала?

— Не плач, я тобі допоможу.

     Зрадів наш зайчик. Пішли вони з ведмедем до хатки. Як загарчить ведмідь.

— Ану, лисичко, геть із зайчикової хатки!

    А лисиця йому з печі:

— Як вискочу, як вистрибну, полетить твоя шерсть! Злякався ведмідь і втік.     

    Сидить зайчик під кущем і гірко плаче. Аж тут іде півник Золотий Гребінець, на плечі косу несе.

— Чого плачеш? — питає.

— А як же мені не плакати, коли мене лисичка з хати вигнала?

— Пішли, я тобі поможу.

— Та де тобі! Собаки гнали, не вигнали, ведмідь гнав, не вигнав і ти не виженеш.

— А я тобі кажу, ходім.

    Ось прийшли вони до хатинки. Півник як закукурікає:

— Ку-ку-рі-ку! Іду до хатки лисичку виганяти!

    Злякалася лисичка та й каже:

— Іду, Іду, ось уже взуваюся!

    А півник знову:

— Іду до хатки лисичку виганяти. На плечі косу несу, заріжу, заріжу!

    Лисичка відповідає:

— Зачекай, уже одягаюся.

     Півник постукав у віконечко, а лисичка як вискочить, як дремене. Подякував зайчик півникові Золотому Гребінцю і сказав:

— Як хочеш, будемо разом жити.

    І стали вони разом жити-поживати і добра наживати.