ЦАП І БАРАН (казка про тварин)

    Були собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.

— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержаться.

— А збирайтеся, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас і не було на моєму подвір'ї.

    Цап та баран те почули, хутко із двору майнули. Поши­ли вони собі торбу та й пішли. Ідуть та йдуть, аж посеред поля лежить вовча голова. Баран був дужий, та несміли­вий, а цап — сміливий, та недужий:

— Бери, баране, голову, бо ти дужий.

— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.

    Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли бачать: горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.

    Приходять туди, аж то вовки кашу варять. — А, здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — а м'ясо саме прийшло.

    Злякалися цап і баран. Тоді цап і вигадав:

— А подай, баране, оту вовчу голову!

    От баран і приніс її.

— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.

     Баран знову тягне ту саму.

— Та подай іще більшу!

     Тут уже вовки злякалися; стали вони думати-гадати, як відсіля¹ втікати. «Бо це, — кажуть, — такі молодці, що з ними й голови збудешся, — бач, одну за одною вовчі голови з торби тягають!».

    От один вовк і починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, — піду я по воду.

    Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо з вашою компа­нією!».

    Як почав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля п'ятами накивати²:

— Е, вражий сину: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

    Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:

— Ось піду я, так прижену їх!

    Як побіг, так і радий, що втік. Тоді цап до барана:

— Брате, скоріше б нам оцю кашу поїсти та з куреня³ забратись.

    А один вовк роздумавсь і каже:

— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось хо­дімо, ми їх поїмо!

    Прийшли, аж ті вже з куреня прибрались⁴, побігли та й на дуба забрались.

    Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана на­гнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап, сміливіший, заліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.

— От лягай, — кажуть вовки старшому вовкові, — та й ворожи⁵, як нам їх добувати.

     Ліг вовк під дубом догори ногами й почав ворожити. Ба­ран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий, не став довго міркувати, та як закричить: — Подай мені ворожбита⁶!

     Вовки як схопилися, аж пилюка по дорозі закурилася. А цап та баран пішли, зробили собі курінь та й живуть.

 

1. Відсіля — звідси.

2. П'ятами накивати — утекти.

3. Курінь — легка будівля, сторожка.

4. Прибрались — тут: пішли геть.

5. Ворожити — тут: передбачати, вгадувати.

6. Ворожбит — тут: той, хто ворожить.

 

План

1. Приятелі – цапа та баран.

2. Господарі проганяють тварин.

3. Вовча голова на дорозі.

4. Вовки кашу варять.

5. Кмітливість цапа.

6. Втеча вовків.