ВЕДМІДЬ І ЧЕРВ'ЯК (казка)

     Перед однією печерою, в якій ночував ведмідь, було одне велике дерево, що, ростучи та товстіючи, щораз більше заступало вхід у печеру.
     Одного дня розлютився ведмідь на дерево й хотів його звалити. Побачив це черв'як із другого всохлого вже дерева та сказав ведмедеві:
— Ти думаєш, що звалиш його власною силою. Не можеш. Коли тобі перешкоджає, знайди інше місце, поки я звалю це дерево.
     Ведмідь розсміявся та став глузувати з черва.
— Краще мовчи, дурню! Як ти, такий малий, можеш звалити дерево, що я його не можу звалити?
— Поживемо — побачимо! — сказав черв'як, вліз у дерево, та ще й рік не минув, як він звалив його.

     Тоді покликав ведмедя та сказав йому:
— Ти дужчий від багато звірят, звалиш коня й вола, але з нас двох хто сильніший — ти, великий, чи я, маленький?
— Я сильніший,— відповів ведмідь,— але не міг звалити дерева відразу, бо тоді був ослаб. А так, як ти, валити цілий рік — то не штука!
     А черв'як сказав йому:
— Е, крутиш, мій ведмедю! Моя сила певніша, хоч і повільна. Бо недаром каже прислів'я. «Мала капля лупає скелю».