Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!
А я тебе плела вчора до вечора.
Виси, мій віночку, на злотім кілочку,
На злотім кілочку, шовковім шнурочку.
А матінка взяла, миленькому дала.

Заплету віночок,
Заплету шовковий
На щастя, на долю,
На чорнії брови.

Та й пущу віночок
На биструю воду
На щастя, на долю,
На милого вроду.

У ржі на межі,
На кривій березі
Там сиділа русалка.
Просила русалка
У дівочок сорочки:

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.

— Ахи! — гукнув старий павук,
Уздрівши юну муху.—
Ти так гудеш, що кожен звук,
Як музика для слуху.
За дивну талію твою
І за гарненькі ніжки —
Я все покинув би й пішов

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали

Вихваля свого синочка

Мати на всі боки:

— У студії при театрі

Вчиться вже два роки.

Дуже довго муштрували

Хлопця режисери.

В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
— Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?

— Правда, мовив батько. —
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить.

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.

Тільки спечену картоплину
прихопив.

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше –
мати моя підземна

Я їй про зорі розповідаю,
а вона – про коріння дуба.

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.

Взяла коромисло
і пішла до річки.

Живе собі королева –
королева темряви,
Кортить їй зазирнути
у дзеркало –
а темно.
Зблисне
мить світлом –
зазирне: