До вивчення напам’ять

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.

Взяла коромисло
і пішла до річки.

Живе собі королева –
королева темряви,
Кортить їй зазирнути
у дзеркало –
а темно.
Зблисне
мить світлом –
зазирне:

Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,–
все одно бачу.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.