Тарас Шевченко – І мертвим, і живим, і ненарожденним…

І мертвим, і живим,і ненарожденним
землякам моїм в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочивачу.

Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,

І не бачить, і не чує
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.

І господа зневажають,
Людей запрягають В тяжкі ярма.
Орють лихо, Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!

Схамениться,Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Умийтеся! образ божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Замість пива Кров праведную
із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі

Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.